Жорстока війна розділила майже всіх українців на два табори: тих, хто почав ще більше звертатися до Бога і просити у Нього допомоги в своїх молитвах, і тих, хто зневірився в Ньому.
Юрій, бойовий медик, належав до перших попри те, що отримав на війні три порання – в голову, в руку, в ногу.
Після успішного контрнаступу з української сторони (не без численних жертв) і закріплення своїх позицій цей відвойований шматок землі окупанти почали накривати артилерією. Воїни в цей час перебували в окопах. Вони чітко чули звуки танків, мінометів, гармат.
Було страшно. Всім було страшно. Не полишали нав’язливі думки: «Що далі? Я виживу? А якщо ні? Що робити?»
Цей жах продовжувався весь день і ніч. Цілу ніч! Лише під ранок все заспокоїлося.
І цілу ніч Юрій молився: «Ісусе, допоможи і збережи нас!»
Вранці саме він, як медик, повинен був дібратися до сусідніх окопів, щоб дізнатися, чи є втрати. Чоловік підліз до першого окопу з питанням: «Втрати є?» У відповідь почув радісне: «Немає!» Те саме повторилося з другим і третім окопом.
Юрій був вражений: так щільно гатили, але ніхто не постраждав. Навіть уламком нікого не зачепило! Саме тоді він не стримався і почав голосно кричати: «Алілуя! Слава Богу!»
А хлопцям, що пережили це жахіття разом з ним і не постраждали, він сказав так: «Хлопці, це нас Бог усіх зберіг. Я всю ніч молився. Це Він реально зберіг усіх нас!»
Безперечно, молитва має неймовірну силу! Тож не будемо недооцінювати її, а також не будемо применшувати значення своєї молитовної праці як заступників. Бог завжди поруч, завжди чує нас, завжди готовий підтримати і допомогти.
Джерело: sobor.com.ua
10 листопада 2023