Захисника Євгенія Романа росіяни взяли в полон, розстріляли, фактично стратили, але він вижив і доповз до позицій наших армійців. Військовий каже, що залишився живим тільки завдяки Богу і певно тому, що має ще призначення в цьому житті.
Євгеній пригадує події, коли тричі був за мить від загибелі. І він переконаний, що саме Бог його вберіг.
Чоловік пішов на фронт добровольцем. Служив у 5-й штурмовій бригаді. Військовий був у ремонтній роті, але для підсилення на нулі його відправили у найгарячішу точку.
«Там фактично була окопна війна, тобто найстрашніше, що тільки може бути. Це не ліс і не будинок, де можна сховатися. Страшно те, що тобі нема куди подітися, немає навіть медиків, там є ти, Господь Бог і твій побратим», – розповів військовослужбовець.
Євгеній згадує, як російський танк поцілив по їхніх позиціях. Воїн був у маленькій ямці, тож йому пощастило – вся земля посипалась на нього. Він знепритомнів на 6 годин, отримав контузію, однак вижив. Разом із побратимами вони мусили відступити. Але росіяни виявилися метрів за 60.
«Заскочили зненацька, і перше питання було, хто ми і що тут робимо. На це їм хлопчина 25 років Кирило Ульянченко відповів: «Ми тут на своїй землі». Після цього надійшла команда всім зняти бронежилети. Під дулом ти вже нічого не зробиш. Я вийшов останній. Наші хлопці виконали наказ, зняли каску та бронежилет, оскільки в них плитоноска була куплена, не ЗСУшна, тобто скидалася досить швидко. А в мене був стандартний ЗСУшний: там липучки і такі нюанси, що треба час аби зняти цей бронежилет», – згадує Євгеній.
Саме той незнятий бронежилет і врятував життя Євгенію. Бо за мить росіяни розстріляли всіх. Йому ж лише прострелили обидва лікті. Євгеній ще й почув, що сталося з їхнім катом. «Минуло, може, 4-5 хвилин, як прилетіла міна. Я не знаю, чия вона була, але саме цьому руському, який нас розстріляв, відірвало ногу, він став кричати: «Джгут-джгут», – але до нього ніхто з його побратимів не прийшов. Врешті-решт, він впав біля нас і там лишився», – розповідає військовий.
Потім Євгеній знепритомнів. І прийшов до тями аж під ранок. «І от, на диво, коли один росіянин спитав свого командира по рації, що зі мною робити: розстріляти чи залишити, командир сказав: «Да оставь, еще успеешь настреляться», – каже чоловік.
А потім українська сторона відкрила мінометний вогонь. І це був шанс, щоб дістатися своїх, бо росіяни поховалися в окопах та бліндажах. Євгеній наважився і пішов. На колінах. Бо так було більше шансів вижити. Зрештою, коли боєць вийшов до своїх, лікарі були шоковані. Чоловік пролежав 19 годин без турнікетів. Кулі не зачепили ні сухожилля, ні суглоби. А психологи пояснили, що й організм спрацював на виживання.
Потім були операції і реабілітація. Руки вже працюють краще, але не на повну. Психологічно чоловікові непросто, бо він весь час думає про побратимів, які залишилися там. «Чому саме вони двохсоті? Чому я не лежу коло них? На все воля Божа, можливо, я щось маю виконати в цьому житті. Можливо, я щось не закінчив. Але я точно знаю, що без Бога там нікуди», – підсумовує Євгеній.
Безперечно, саме Бог врятував цього військовослужбовця. Господь не полишає кожного воїна і стукає у їхні серця. Тож давайте продовжувати молитися за мир у нашій країні та за всіх наших захисників.
12 вересня 2024