«... і помоляться, і будуть шукати Ім'я Мого... то Я вислухаю з небес» 2 Хр. 7:14

Істина, що є вищою за правду

Істина, що є вищою за правду

Холодний, сирий ранок 12 квітня 2014 року перекроїв життя на до і після... У моєму рідному місті Слов'янську почалася війна, яка триває на сході України вже 7-й рік.

Проросійські бойовики захопили місто і встановили свій шабаш безбожної влади – влади автомата над беззбройною людиною.

У місті запанувала стійка атмосфера страху. Придушувалося будь-яке інакомислення стосовно всього українського і свободи вклонятися Богу.

Протестантські, католицькі церкви зазнали гоніння. Логіка людей, які прийшли до влади, була такою: ми православні (щоправда, інколи вони говорили, що вони православні атеїсти). У нас є тільки одна церква – православна Московського патріархату, а ви американської віри. Американці – наші вороги, тож ви одні з них. А ворогів ми знищуємо. І так було не тільки на словах.

Забрали храми й поселили туди бойовиків. На території нашої церкви «Добра Вість» поставили танки. Вели бойові дії прямо з будівель церков.

Дивіться відео: https://youtu.be/-ZC4a_4L3LQ

Четверо християнських служителів із церкви «Преображення Господнє» були розстріляні за свої релігійні переконання.

Але жива церква – це Божі люди, які попри небезпеку і весь жах війни виявляли справжню любов, рятували містян з-під обстрілу, вивозили, евакуювали цивільне населення, допомагали людям, не запитуючи про їхні політичні погляди. Перев'язували поранених і ховали вбитих, годували голодних і відновлювали розбиті будинки. Тільки зусиллями служителів церкви «Добра Вість» було врятовано та евакуйовано 16 000 людей у найстрашніший час запеклих боїв на сході України.

Слов'янськ став справжньою військовою фортецею проросійських сепаратистів. Майже кожна вулиця була укріпленим військовим об'єктом, порита окопами, перегороджена бетонними блоками й поваленими деревами.

Щодня, заїжджаючи в місто, щоб привезти містянам хліб, воду й евакуювати тих, хто цього потребував, ми дивувалися новій кількості блокпостів та укріплень. За всіма прогнозами, місто Слов'янськ мало бути стертим з лиця землі внаслідок запеклих бойових дій.

Але кілька десятків років тому Бог дав нам пророцтво про наше місто. І воно звучало так: «Слов'янськ – це місто-притулок». Ми до кінця не розуміли глибину цих слів, але нам було зрозуміло, що Бог має добрі, особливі наміри щодо цього міста.

І ось прийшла війна... Як церква, ми фізично рятуємо людей, евакуюючи їх з міста. Ми бачимо, як щодня місто перетворюється на руїни.

Евакуйованих людей служителі й волонтери нашої церкви вивозили в мирний Святогірськ – містечко неподалік від Слов'янська. Там була база, де можна було розселити людей, нагодувати, заспокоїти і через кілька днів перевезти їх далі вглиб країни.

Тричі на день у цьому таборі для біженців ми молилися: вранці, в обід, ввечері й часто ночами. Ми молилися за наше місто, нагадуючи Богу Його ж Слово. Ми говорили: «Боже, ти казав нам, що наше місто Слов’янськ – це місто-притулок. А сьогодні ми змушені тікати з нього та вивозити інших. Це неправильно. Боже, ми більше віримо Твоєму Слову, ніж власним очам. Все говорить про руйнування, про те, що місто буде пустелею, але Ти нам говорив, що це місто для багатьох буде притулком, в якому тисячі людей знайдуть заспокоєння».

Молитви тривали щодня безперервно. І молитва зробила неймовірне!

Я не знаю, чим були мотивовані ті люди, які захопили місто. Я не знаю чому. Але... в ніч з 4 на 5 липня 2014 року їх охопив такий страх, що, залишаючи все: склади зі зброєю та харчуванням, техніку і склади з медикаментами – вони тікали з нашого міста Слов'янська! Мені це нагадує історії з Біблії, як Бог насилав страх на неприятелів, і вони, нажахані, тікали!

Нещодавно я дивився офіційну статистику. Слов'янськ прийняв 36 000 переселенців. Містечко з населенням 120 000 прийняло 36 000 людей з інших міст, ставши для них МІСТОМ-ПРИТУЛКОМ!

Ми віримо Божому Слову! Ми віримо і продовжуємо молитися за те, щоб це місто стало притулком для десятків тисяч людей, поранених гріхом. Молімося разом і віримо Божому Слову та Його обіцянкам!

Автор: Петро Дудник

9 грудня 2020