Рік тому, на початку квітня, російські війська залишили Сумщину, і область було звільнено від ворога. Дмитро Живицький, колишній голова Сумської ОВА, згадує про ті події річної давнини.
«Як і Київщина, Сумщина стала театром бойових дій, бо з території області російські війська намагалися прорватися до Полтави, Харкова. Але одна відмінність – на Сумщині майже не було регулярних військ. Сумська область, як і Київщина та Чернігівщина, була одним із напрямків ворожого наступу. Однак тут окупанти так і зав’язли.
У перші дні війни ми почали формувати загони тероборони. Військова адміністрація ухвалила рішення за паспортом громадянина України видавати зброю. І це було правильне рішення, бо тоді прості люди, молодь, студенти з автоматами в руках, з коктейлями Молотова готові були вийти проти ворога. За нашими даними, на ранок 24 лютого було виготовлено 3,5 тисячі коктейлів Молотова. Студенти збирали пляшки по вулицях, ми також дали команду відкрити пункти прийому склотари.
Звичайно, цей механізм був дієвий, але недостатній для оборони. Тоді ми ще почали пошук зброї. Використовували власні зв’язки. В мене був досвід роботи в уряді, і я знав багатьох заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які мали комунікацію з Офісом президента. Ці зв’язки допомогли нам. І десь 3 березня в область вже заїхали фури із Західної України зі зброєю. Це були гранатомети, автомати. Зерновозами вивозили зброю з Бахмута. А потім вже доправляли бусами, іншими автомобілями безпосередньо на Сумщину. А вже пізніше через звернення про потребу Сумщини у збройній допомозі підтягнули байрактари, артилерію.
Загалом до спротиву в області було задіяно близько 10 тисяч людей. Це ті, які взяли зброю, які мали коктейлі Молотова. Були партизани, були групи, які взагалі ніким не координувалися. Тому був певний ризик: коли оголошувалося, наприклад, про створення гуманітарних коридорів, то в якомусь селі люди могли підірвати ворожий БТР і зірвати евакуацію людей. Були провокації, коли виїжджали танки, БТР. Був також випадок, коли, відверто кажучи, ми вже не знали, що робити. І тоді ми телефонували протестантським пасторам і просили молитися. На щастя, жертв під час евакуації не було, і ми змогли вивезти близько 85 тисяч людей.
А 6 квітня російські війська повністю залишили область, припинивши військову окупацію в області. Ми вдячні ЗСУ, нашій теробороні, нашим людям, які згуртувалися, підтримували одне одного, вдячні головам громад і їхнім командам».
Від себе додамо, що передусім вдячні Богу за те, що Сумщина була звільнена. Попри брак зброї, відсутність регулярних військ, хаос у формуванні збройних угруповань, у ситуацію втрутився Бог, і ворог залишив Сумщину. Варто також згадати, що в Сумах з початку війни ще 2014 року, з березня, тривала щоденна молитва на площі біля мерії та обладміністрації. Тож на Сумщині звикли системно молитися. І це, безперечно, є доказом важливості системної стратегічної молитви за свої міста, села, за свою країну.
Молитва – найпотужніша зброя. Тож молімося, дорогі заступники!
Повне інтерв’ю з Дмитром Живицьким – https://www.youtube.com/watch?v=HQA88sYlROQ
10 квітня 2023