Молитва – це потужна зброя у духовному світі. І нині, в часи війни, коли людське життя на цій землі може обірватися в будь-яку хвилину, вона набуває особливого значення, нового смислу і важливості. Як підтвердження цієї думки звучить свідчення з фронту.
«Того дня у нас був звичайний виїзд. Завдяки нашим успішним атакам ворога було відкинуто, тож ми були впевнені, що все відбуватиметься добре і перешкод не буде. Зі своїм напарником я їхав у невеликій броньованій машині зі швидкістю 120 км/год.
Зненацька назустріч нам виїхав ворожий танк. І коли він вистрілив, життя зупинилося на кілька секунд. Наша машина перевернулася і почала горіти. Я відчув біль, побачив, як з танка виходив російський солдат. Напарник на якийсь час відключився, бо було сильне попадання. У нього посікло обличчя, в мене обгоріла голова та спина.
На автоматі ми вибігли з машини, по нас знову стали стріляти. Ми вирішили розбігтися в різні боки, щоб танк ганявся лише за кимось одним. Він вибрав мене…
Я миттєво ухвалюю рішення рухатися в бік мінного поля, маючи одкровення, яке отримав від Бога, що я в Його руці. Підходжу до певного місця і всередині відчуваю голос, який керує моїм кроком: «Давай ліворуч, давай праворуч». Так я пройшов 8 кілометрів.
Поранений, із набряклим оком та вивихнутою рукою, весь у крові, обгорілий, я повернувся на базу. Хлопці з мого загону вже поховали мене подумки. Але побачивши мене, всі надзвичайно зраділи, обійняли мене і тоді вперше сказали: «Слава Богу!»
Мене вважали трохи божевільним, бо я починав усі наші виїзди з молитви, але після мого повернення без молитви ми більше нікуди не виїжджаємо»./
19 липня 2022