1000 днів тому росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну. За період великої війни наш народ пережив багато болю, потрясінь, ми не знаємо, яким буде майбутнє. Майже три роки відчайдушної боротьби та понад десятиліття протистояння агресору значно змінили українців, а зовнішні обставини не додають оптимізму щодо перспектив. Та навіть у найтемніші часи Бог не залишає нас, даючи надію, яка сильніша за будь-які страхи й обставини та підтримує тих, хто вірить Йому.
24 лютого 2022 року ми не очікували, що через 1000 днів відбуватиметься те, що бачимо сьогодні. Омріяні багатьма 2-3 тижні переросли в болючі роки, і донині ми не бачимо фіналу цієї боротьби. В перші місяці вторгнення відбулися великі бої за Київщину, коли й виявилася всьому світу геноцидна суть російської армії. Звільнення Бучі, Ірпеня, Ворзеля, Гостомеля та решти Київщини відкрило численні злочини проти мирного населення, включно з масовими стратами і катуваннями. Далі цей почерк жорстокості буде виявлено повсюди на деокупованих землях.
Але перший етап повномасштабного вторгнення став свідченням великого дива: Господь зберіг Україну. Відчайдушні бої лютого-березня зламали плани ворога на швидку перемогу зі взяттям Києва. Це відбулося попри всі прогнози й очікування аналітиків, попри перевагу Росії в зброї і живій силі. СВО пішла не за планом і, озираючись назад, в цьому справді видно Божу руку і Його диво.
Подальший хід війни ознаменувався тяжкими боями за Маріуполь, Сіверськодонецьк і Лисичанськ, літо 2022 року видалося непростим для ЗСУ. Але осінь принесла Україні радість. Різкий прорив на Харківщині та звільнення Херсона і правобережжя області вселили надію в серця мільйонів та запалили велику радість у всіх, хто дочекався звільнення. Ці події додали впевненості та сподівань на подальші звільнення територій, формуючи той медійний образ прийдешнього контрнаступу.
Проте 2023-2024 роки супроводжувалися значними тяжкими втратами на фронті, а обмежений контрнаступ не приніс бажаних результатів. Окрім тяжких боїв безпосередньо на фронті, Україна донині страждає від постійних російських обстрілів, перебоїв у енергосистемі, а наша економіка живе буквально завдяки Божій милості.
Російська агресія принесла жахливі руйнування і знищення цілих міст. Маріуполь, Лисичанськ і Сіверськодонецьк, Авдіївка, Мар’їнка, Бахмут, Соледар, Вовчанськ — всі ці міста частково або повністю зруйновані, а російські ракети й безпілотники щодня вдаряють по українських цивільних від Харкова й до Ужгорода. Майже щодня ми чуємо про вбитих і поранених, обстріли житлових будинків, шкіл, лікарень і цивільної інфраструктури. Так багато разів усю країну охоплювало горе цілих сімей, біль від тяжких історій втрат і нелюдської жорстокості ворога.
Кожного разу країна занурюється в біль і жалобу після чергового вбивства людей у їхньому власному домі, після знищення ГЕС та влучання ракети у дитячу лікарню, після обстрілу ринку чи торговельного центру. Це та жорстока і злочинна реальність, в якій з року в рік доводиться жити українцям.
Для багатьох війна стала причиною зчерствіння серця, розчарування і цинізму, коли, здається, що не лишилося місця любові й милосердю. Покладені надії на людей можуть руйнуватися, а невиправдані очікування швидких перемог — вселяти розпач і апатію. Коли в такій жорстокій війні все йде не так, як ми того очікуємо, то потрібна опора міцніша за іноземних союзників чи віру в непереможність власної армії.
Тільки Бог може дати справжню надію, лише Йому під силу стати опорою, яка не похитнеться попри всі обставини і невтішні новини. Навіть коли довкола смерть і біль, то залишається віра в Того, Який має силу змінити обставини і навіть за найгіршого земного сценарію дати життя у вічності.
1000 днів — це не кінець. І лише Господь знає, де межа цього випробування і де той день, коли мир повернеться в Україну. За роки війни було так багато свідчень Божої милості, тож не припиняймо молитися і довіряти Творцеві, Який має силу і владу навіть у цих надскладних обставинах дати вихід для України.
За матеріалами c4u.org.ua
19 листопада 2024